Мобильная версия

Журнал «Здоровье ребенка» Том 17, №3, 2022

Телефонні консультації педіатричних пацієнтів — наскільки це безпечно?

Авторы: Мавропуло Т.К., Мокія-Сербіна С.О.
Дніпровський державний медичний університет, м. Дніпро, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Актуальність. Телемедицина визначається як «використання електронних інформаційних і комунікаційних технологій для надання й підтримки медичної допомоги, коли учасників розділяє відстань» (Field M.J., 1998). Технології варіюють від стандартних телефонних аудіоконсультацій до сценаріїв віртуальної реальності. Прискорене впровадження телемедицини під час пандемії коронавірусної хвороби 2019 року привело до отримання цінного досвіду й доказів ефективності телемедицини в педіатричній практиці. Незважаючи на добре задокументовані переваги телефонної медицини як у сортуванні, так і в лікуванні захворювань, складність процедури робить пацієнтів вразливими щодо помилок у лікуванні. Метою нашої роботи був пошук інформації про медичні помилки, пов’язані з використанням телефону під час спілкування пацієнта/батьків пацієнта з лікарем, і засобів протидії цим помилкам. Матеріали та методи. За пошуковими словами «телемедицина», «телефонні консультації», «педіатрія», «діти», «безпека пацієнта» був проведений пошук літератури за базою даних PubMed Central®. Результати. Згідно з даними літературних джерел, основними типами помилок були відсутність записів щодо епізоду віртуальної консультації, неправильні рішення про сортування, неправильна діагностика, нездатність розпізнати потенційну серйозність повторних дзвінків, відсутність протоколів телефонного консультування, недостатня інформація про пацієнта. У статті наведені заходи, завдяки яким лікарі можуть забезпечити високу безпеку пацієнтів: використання емпіричних правил і протоколів, досвіду та інтуїції, урахування думок і побажань батьків, немедичних чинників і доступності медичної допомоги для сім’ї, використання «захисної сітки». Висновки. Необхідні подальші дослідження, які б вивчали конкретні практики надання й використання телемедицини, щоб розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо віртуального нагляду за педіатричними захворюваннями.

Background. Telemedicine is defined as “the use of electronic information and communications technologies to provide and support health care when participants are separated” (Field M.J., 1998). The technologies range from standard telephone audio consultations to virtual reality scenarios. The accelerated uptake of telemedicine during the coronavirus disease 2019 pandemic has resulted in valuable experience and evidence on the delivery of telemedicine for pediatric patients. Despite the well-documented benefits of telephone medicine in both triage and disease management, the complexity of medically related telephone communications leaves patients vulnerable to errors in management. The purpose of our work was to describe medical errors related to the use of the telephone during communication between the patient/parents of the patient and the doctor, and the means of countering these errors in pediatrics. Materials and methods. The PubMed Central® database was searched using the keywords “telemedicine”, “telephone consultation”, “pediatrics”, “children”, and “patient safety”. Results. According to literature, the main types of mistakes were absence of records of the virtual consultation episode, incorrect triage decisions, incorrect diagnosis, failure to recognize the potential seriousness of repeat calls, lack of telephone consultation protocols and insufficient patient information. Measures to increase patient safety were presented: the use of empirical rules and protocols, experience and intuition, taking into account the thoughts and wishes of parents, non-medical factors and the accessibility of health care for the family, the use of a “safety net”. Conclusions. Further researches that would examine specific ways of the delivering and use of telemedicine are needed to develop evidence-based guidelines for virtual pediatric care.

Ключевые слова

телемедицина; телефонні консультації; педіатрія; безпека пацієнта; огляд

telemedicine; telephone consultations; pediatrics; patient safety; review

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.17.3.2022.1511

Вступ

Телемедицина — це «використання електронних інформаційних і комунікаційних технологій для надання й підтримки медичної допомоги, коли учасників розділяє відстань», або надання відповідних медичних послуг за допомогою телекомунікацій у місцях або в той час, коли фізично медичні послуги недоступні [1–3]. Технології, що використовуються, варіюються від стандартних телефонних аудіоконсультацій до сценаріїв віртуальної реальності [4, 5]. Незважаючи на те, що ці технології були доступні протягом тривалого часу, телемедицина не використовувалась широко в охороні здоров’я з низки юридичних, технічних та організаційних причин [2, 6–8].

Прискорене впровадження телемедицини під час пандемії коронавірусної хвороби 2019 року призвело до отримання цінного досвіду і доказів щодо ефективності надання телемедичних послуг дітям [3, 9, 10]. Численні дослідження, проведені нещодавно, показали, що телемедицина може бути використана як засіб телекомунікації для надання дистанційних діагностичних і терапевтичних послуг [3, 11].

Телемедицина в різних країнах охоплює кілька різних моделей педіатричних послуг [3, 12]:

— «від постачальника до постачальника» (з пацієнтом або без нього) — модель, яка передбачає онлайн-консультації в режимі реального часу з педіатричними вузькими спеціалістами;

— дистанційний моніторинг пацієнтів (у тому числі «шкільні телемедичні послуги», які дозволяють дітям отримувати допомогу в їхній школі в присутності шкільної медсестри чи іншого шкільного персоналу), апробований для лікування цукрового діабету 1-го типу, бронхіальної астми, вроджених вад серця, синдрому дефіциту уваги/гіперактивності тощо;

— «від постачальника до пацієнта», або «віртуальні візити», які дозволяють проводити прямі аудіо- або відеозустрічі в режимі реального часу лікаря і пацієнта/батьків пацієнта [3, 12].

Остання модель (а саме компонент аудіозустрічі) набула найбільшого розвитку під час пандемії. Клініки й дитячі лікарі були змушені сортувати пацієнтів (процес телесортування), щоб визначити, чи потрібна невідкладна госпіталізація, чи потрібен особистий візит, чи доречною буде тільки віртуальна зустріч [3]. Процес телесортування проводиться відповідно до наступного алгоритму: першочергове (основне) рішення — направляти пацієнта до відділення невідкладної допомоги (червона зона) чи ні; вторинні рішення — відповідно до двох основних категорій: a) необхідність огляду дитини педіатром (жовта зона); б) лише подальше спостереження («почекай і побачиш») або ж надання рекомендацій без зустрічі (зелена зона) [3].

Дослідження останніх років доводять, що пацієнти, які користувались послугами телемедичного сортування або педіатричної екстреної телемедицини, демонстрували більш ефективне використання антибіотиків при респіраторних інфекціях (порівняно з особистими візитами до дитячого лікаря первинної медичної допомоги), нижчі показники направлень до педіатричної невідкладної допомоги або на госпіталізацію. Послуги телемедицини також можуть бути використані для полегшення скринінгу, діагностики й моніторингу COVID-19 у дітей вдома [3, 10, 13–15]. G. Lakshin і спів–авт. (2021) показують, що сім’ї і дитячі хірурги в Німеччині все більше схильні сприймати телемедицину як законний інструмент медичної допомоги і більшість із них продовжуватимуть використовувати цей формат після пандемії [2, 6].

Однак, незважаючи на досвід використання телемедичних послуг, існує занепокоєння щодо безпеки телефонного оцінювання стану дітей. Причина занепокоєння — потенційно смертельні наслідки недооцінки тяжкості стану дитини; неспецифічний характер багатьох дитячих хвороб; швидкість погіршення стану дітей і відсутність особистого контакту, що змушує оцінювачів залежати від осіб, які доглядають за дитиною, їх здатності інтерпретувати симптоми. В умовах екстреного телесортування процес прийняття рішень є складним і напруженим, оскільки рішення мають прийматися протягом кількох секунд і ґрунтуватися на частковій, ненадійній і невидимій інформації. Крім того, немає чітких критеріїв прийняття однозначного рішення [2, 16].

Тож додаткові дослідження мають оцінити частоту діагностичних помилок при телефонному сортуванні й способи запобігання цим помилкам [17]. І метою нашої роботи був пошук інформації (на підставі даних аналізу літературних джерел) про медичні помилки, пов’язані з використанням телефону під час спілкування пацієнта/батьків пацієнта з лікарем, і засобів протидії цим помилкам.

Матеріали та методи

За пошуковими словами «телемедицина», «телефонні консультації», «педіатрія», «діти», «безпека пацієнта» був проведений пошук літератури за базою даних PubMed Central®.

Результати

Насамперед слід зазначити, що дослідження останніх років давали суперечливі результати щодо безпеки і якості подібних послуг. Це було обумовлено тим, що різні системи охорони здоров’я створили різні типи систем телефонного сортування. У деяких країнах телесортування виконується лікарями, а в інших — медсестрами або неклініцистами; телесортування може проводитись в межах робочого часу або поза його межами [3, 18]. Зазначають, що телефонне сортування, яке здійснюють медсестри, частіше ставить під загрозу безпеку пацієнта, особливо якщо недооцінена невідкладність ситуації [3, 7, 19–21]. Дослідження, які оцінювали послуги дистанційного сортування, що надаються медсестрами, показали правильну оцінку терміновості лише в 69 % [3, 22].

Безпека пацієнтів може бути під загрозою також через те, що системи дзвінків у неробочий час створюють певні бар’єри, які можуть вплинути на надану медичну допомогу (надання невідкладної медичної допомоги за допомогою телефонних служб у неробочий час є неоптимальним) [3, 23].

Процес сортування також досліджувався при педіатричній невідкладній ситуації [24], були зроблені висновки, що терміновість асоціюється з неоптимальною якістю консультації і в екстрених ситуаціях рішення часто не є аналітичними, а ґрунтуються переважно на інтуїції, а також залежать від контекстуальних факторів і рівня досвіду опікунів. Вік пацієнта менше за 6 тижнів або понад 12 років і процес телефонного сортування після 23:00 асоціювалися з вищими показниками потенційно несвоєчасної госпіталізації [3, 24, 25].

Загалом, незважаючи на добре задокументовані переваги телефонної медицини, складність надання такої допомоги робить пацієнтів вразливими до помилок у лікуванні. У дослідженні H.P. Katz і співавт. (2008) було визначено кілька категорій помилок телефонної медицини. Основним типом помилок була відсутність документації щодо епізодів віртуальної консультації (88 %), неправильні рішення про сортування (84 %), невдала діагностика (68 %), нездатність розпізнати потенційну серйозність численних дзвінків (44 %), відсутність політики і протоколів телефонного консультування (38 %), недостатня інформація про пацієнта (28 %). Узагалі багаторазові дзвінки від пацієнта/батьків пацієнта слід розглядати як «червоний прапорець», який сигналізує про те, що дитину необхідно оглянути, можливо невідкладно [7].

У 2009 році Clalit Healthcare Services створила в Ізраїлі педіатричну телемедичну службу, що пропонує дистанційні медичні консультації для батьків, які звертаються по термінову медичну консультацію щодо своїх дітей у неробочий час (наприклад, у вечірні, нічні, вихідні та святкові дні). Лікарі-педіатри можуть спілкуватися з батьками по телефону або у відеочаті. Основна мета служби полягає в проведенні телесортування для визначення того, які випадки є достатньо терміновими, щоб вимагати направлення до відділення невідкладної допомоги, а які можуть бути розглянуті педіатрами в звичайний робочий час. У нетермінових випадках онлайн-педіатри також можуть надати батькам медичні інструкції, якщо це необхідно [3, 17, 26]. Вивчення ефективності роботи цієї служби показало високі рівні правильного діагностування (98,5 %), а також низькі рівні хибнопозитивних (2,65 %) і хибнонегативних результатів (5,3 %). І, що найголовніше, у роботі були подані пропозиції, які, на думку лікарів, забезпечують достатній рівень безпеки для пацієнтів, — упровадження низки заходів, що допомогають встановити відповідні діагнози й прийняти обґрунтовані рішення [3].

Ці заходи включають використання емпіричних правил і протоколів, власної інтуїції і досвіду, обмін думками й обговорення проблем з батьками, урахування немедичних чинників і доступності медичної допомоги для сім’ї [3]:

1. Лікарі заявили, що вони використовували протоколи/стандарти, які були доступні для конкретних сценаріїв педіатричної телефонної комунікації. Вони вважали, що це допомогло їм забезпечити достатній рівень безпеки пацієнтів і, при нагоді, підтвердити правильність власних дій. Різні клініки й медичні організації використовують такі протоколи/стандарти. У табл. 1 наведений приклад таких правил для найпоширеніших клінічних сценаріїв, який був поданий National Health Service Великої Британії [27].

2. Лікарі стверджували, що вони часто застосовували свою інтуїцію, особливо якщо це стосувалось оцінки рівня тривоги батьків дитини (наскільки адекватним є емоційний стан батьків для того, щоб правильно описати стан дитини й виконати рекомендації). Визначення «Потрібна додаткова підтримка батьків/опікунів», подане в табл. 1, необхідність урахування багаторазових повторних дзвінків батьків як додаткового фактора ризику реально відповідає таким рекомендаціям.

3. Більшість лікарів вважали, що їхній клінічний досвід у педіатрії загалом і в телемедицині зокрема допомагає їм у прийнятті рішень, тому чим більше вони мають досвіду, тим впевненішими стають (необхідність відповідної професійної підготовки).

4. Деякі лікарі повідомили, що обговорювали свої думки щодо діагностичної процедури й можливих варіантів лікування з батьками дитини. І якщо було кілька можливих варіантів подальшого розвитку подій, вони б дозволили батькам взяти участь у виборі рішення («розподіл відповідальності»).

5. Додатковим важливим немедичним фактором ризику була географічна (чи транспортна) доступність для сім’ї медичних послуг. Більшість лікарів також підтвердили, що в процесі прийняття рішень вони враховують немедичні фактори, окрім медичних: соціально-побутові умови сім’ї (за наявності такої інформації), враження лікаря про батьків, зокрема рівень їхнього розуміння і грамотності, і впевненість у тому, що батьки діятимуть належним чином, якщо стан дитини погіршиться.

Наведемо опис розбору клінічного випадку, поданого в статті H.P. Katz і співавт. (2008) [7]. О 17:23 до педіатра зателефонувала мати, яка сказала, що протягом дня кілька разів безуспішно намагалася до нього додзвонитись. Доктор Г. сказав, що мав проблеми з телефоном. Мати розповіла йому, що її син, 6-річний хлопчик із синдромом Дауна, млявий, мав лихоманку до 39,5 °С, озноб, блювання й висип, схожий на вітряну віспу. Доктор Г. не ставив жодних питань щодо висипу чи хвороби, призначив симптоматичне лікування й порадив доставити сина до лікарні, якщо йому стане гірше. Стан дитини погіршився. Викликали швидку допомогу о 02:30, коли мати виявила, що дитина «холодна й заціпеніла». На момент приїзду в дитини виявлено поширений петехіальний висип. Дитина була оголошена мертвою внаслідок фульмінантної менінгококцемії. Звинувачення лікаря — відсутність діагностики менінгококового менінгіту, що призвело до смерті дитини. Стверджується, що педіатр недбало зібрав інформацію і необґрунтовано прийняв рішення про «лікування по телефону». Конкретні претензії — неадекватний збір інформації (табл. 1); відсутність документації і реакції на повторні дзвінки. Було наголошено, що оцінка симптомів, про які повідомляють по телефону, потребує такого ж цілеспрямованого й релевантного збору інформації, як і під час відвідування лікаря з урахуванням вимог відповідних протоколів/стандартів [7].

У випадках діагностичної невизначеності лікарі можуть пропонувати батькам відеочати, просити їх надіслати цифрові фотографії дитини або домовитися про повторний дзвінок через кілька годин. Якщо ж уявити, що на момент опитування не було жодних «жовтих» або «червоних» симптомів, то механізмом підвищення безпеки пацієнтів була б практика, відома як «захисна сітка». «Захисну сітку/мережу безпеки» офіційно запровадив майже 30 років тому Роджер Нейбор, який визначив її як процес, згідно з яким лікар має відповісти на три запитання: «1. Якщо я правий, що, як я очікую, станеться? 2. Як я дізнаюся, чи помиляюсь? 3. Що б я тоді зробив?» «Захисна сітка» є важливим процесом, який допомагає керувати невизначеністю в діагностиці й веденні пацієнтів, надає інформацію пацієнтам і організовує подальші спостереження після контакту з медичним працівником [28–30].

«Захисна сітка» вважається особливо важливою при консультуванні дітей, тому що педіатричні пацієнти часто мають неспецифічні ранні прояви гострих захворювань і можливість малопрогнозованого погіршення стану. При використанні «захисної сітки» слід повідомити пацієнта (або батьків/опікунів) про невизначеність перебігу захворювання (це зменшує ризик помилкового заспокоєння); якщо існує дійсний ризик погіршення стану або розвитку ускладнень, то слід попередити про конкретні клінічні ознаки погіршення («червоні прапорці»), на які слід звертати увагу пацієнтові (або батькам/опікунам); слід розповісти про ймовірний часовий перебіг хвороби (збереження симптомів захворювання може розглядатись як сигнал тривоги і вимагати огляду педіатра); слід повідомити, як і де шукати подальшу медичну допомогу [28–30].

Висновки

Враховуючи все вищевказане, слід зазначити, що, незважаючи на прогрес телемедицини й телесортування протягом останніх років, лікарі мають низку унікальних додаткових труднощів і проблем, особливо в умовах педіатричної телемедицини. Необхідні подальші дослідження, які б вивчали конкретні практики надання й використання телемедицини, щоб розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо віртуального нагляду за педіатричними захворюваннями. Медична освіта, програми навчання й постійна безперервна професійна освіта повинні включати клінічну інформацію щодо передового телемедичного досвіду, щойно вона стане доступною. Потрібні освітні ресурси, які б містили найновіші дані щодо педіатричної телемедичної допомоги.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Робота виконана в рамках ініціативної науково-дослідної роботи кафедри педіатрії 3 та неонатології ДДМУ «Підходи до діагностики та лікування хвороб дитячого віку з позиції безпеки пацієнта».

Інформація про внесок кожного автора. Мавропуло Т.К. — концепція і дизайн дослідження; збирання й обробка матеріалів; аналіз отриманих даних, написання тексту; Мокія-Сербіна С.О. — аналіз даних, написання тексту.

Отримано/Received 08.07.2022

Рецензовано/Revised 18.07.2022

Прийнято до друку/Accepted 25.07.2022

Список литературы

Field M.J. Telemedicine: a guide to assessing telecommunications in healthcare. J. Digit. Imaging. 1997. 10. 28-28. doi: 10.1007/BF03168648.
Lakshin G., Banek S., Keese D., Rolle U., Schmedding A. Telemedicine in the pediatric surgery in Germany during the COVID-19 pandemic. Pediatr. Surg. Int. 2021 Mar. 37(3). 389-395. doi: 10.1007/s00383-020-04822-w.
Haynes S., Marcin J. Pediatric Telemedicine: Lessons Learned During the Coronavirus Disease 2019 Pandemic and Opportunities for Growth Advances in Pediatrics. 2022 Apr. PMCID: PMC8979775.
Pert J.C., Furth T.W., Katz H.P. A 10-year experience in pediatric after-hours telecommunications. Curr. Opin. Pediatr. 1996. 8. 181-187. doi: 10.1097/00008480-199604000-00018.
Arane K., Behboudi A., Goldman R.D. Virtual reality for pain and anxiety management in children. Can. Fam. Physician. 2017 Dec. 63(12). 932-934. PMID: 29237632; PMCID: PMC5729140.
Klar R., Pelikan E. Stand, Möglichkeiten und Grenzen der Telemedizin in Deutschland. Bundesgesundheitsbl. 2009. 52. 263-269. doi: 10.1007/s00103-009-0787-7.
Katz H.P., Kaltsounis D., Halloran L., Mondor M. Patient safety and telephone medicine: some lessons from closed claim case review. J. Gen. Intern. Med. 2008. 23(5). 517-522. doi: 10.1007/s11606-007-0491-y.
Severini R.D.S.G., Oliveira P.C., Couto T.B., Simon H. Jr, Andrade A.P.M., Nanbu D.Y., Farhat S.C.L., Schvartsman C. Fast, cheap and feasible: Implementation of pediatric telemedicine in a public hospital during the Covid-19 pandemic. J. Pediatr. (Rio J.). 2022 Mar-Apr. 98(2). 183-189. doi: 10.1016/j.jped.2021.05.007.
Mahmoud M.A., Daboos M., Gouda S., Othman A., Abdelmaboud M., Hussein M.E., Akl M. Telemedicine (virtual clinic) effectively delivers the required healthcare service for pediatric ambulatory surgical patients during the current era of COVID-19 pandemic: A mixed descriptive study. J. Pediatr. Surg. 2022 Apr. 57(4). 630-636. doi: 10.1016/j.jpedsurg.2021.11.018.
Kim J.W., Friedman J., Clark S. et al. Implementation of a Pediatric Emergency Telemedicine Program. Pediatric Emergency Care. 2020 Feb. 36(2). e104-e107. DOI: 10.1097/pec.0000000000002044. PMID: 31929395.
Rees P., Edwards A., Powell C. et al. Patient Safety Incidents Involving Sick Children in Primary Care in England and Wales: A Mixed Methods Analysis. PLoS Med. 2017. 14(1). e1002217. Published 2017 Jan 17. doi:10.1371/journal.pmed.10022.
Curfman A., McSwain S.D., Chuo J. et al. Pediatric Telehealth in the COVID-19 Pandemic Era and Beyond. Pediatrics. 2021 Sep. 148(3). e2020047795. DOI: 10.1542/peds.2020-047795.
Ray K.N., Shi Z., Gidengil C.A., Poon S.J., Uscher-Pines L., Mehrotra A. Antibiotic Prescribing During Pediatric Direct-to-Consumer Telemedicine Visits. Pediatrics. 2019 May. 143(5). e20182491. doi: 10.1542/peds.2018-2491.
Ros-DeMarize R., Chung P., Stewart R. Pediatric behavioral telehealth in the age of COVID-19: Brief evidence review and practice considerations. Curr. Probl. Pediatr. Adolesc. Health Care. 2021. 51(1). 100949.
Lukas H., Xu C., Yu Y., Gao W. Emerging Telemedicine Tools for Remote COVID-19 Diagnosis, Monitoring, and Management. ACS Nano. 2020 Dec 22. 14(12). 16180-16193. doi: 10.1021/acsnano.0c08494.
Hjelm N.M. Benefits and drawbacks of telemedicine. J. Telemed. Telecare. 2005. 11. 60-70. doi: 10.1258/1357633053499886.
Haimi M., Brammli-Greenberg S., Baron-Epel O., Waisman Y. Assessing patient safety in a pediatric telemedicine setting: a multi-methods study. BMC Med. Inform. Decis. Mak. 2020 Apr 3. 20(1). 63. doi: 10.1186/s12911-020-1074-7.
Hersh W., Helfand M., Wallace J., Kraemer D., Patterson P., Shapiro S., Greenlick M. A systematic review of the efficacy of telemedicine for making diagnostic and management decisions. J. Telemed. Telecare. 2002. 8(4). 197-209. doi: 10.1258/135763302320272167.
Huibers L., Smits M., Renaud V., Giesen P., Wensing M. Safety of telephone triage in out-of-hours care: a systematic review. Scand. J. Prim. Health Care. 2011. 29(4). 198-209. doi: 10.3109/02813432.2011.629150.
Hildebrandt D.E., Westfall J.M., Fernald D.H., Pace W.D. Harm resulting from inappropriate telephone triage in primary care. J. Am. Board Fam. Med. 2006. 19(5). 437-442. doi: 10.3122/jabfm.19.5.437.
Huibers L., Keizer E., Giesen P., Grol R., Wensing M. Nurse telephone triage: good quality associated with appropriate decisions. Fam. Pract. 2012. 29(5). 547-552. doi: 10.1093/fampra/cms005.
Giesen P., Ferwerda R., Tijssen R., Mokkink H., Drijver R., van den Bosch W., Grol R. Safety of telephone triage in general practitioner cooperatives: do triage nurses correctly estimate urgency? Qual. Saf. Health Care. 2007. 16(3). 181-184. doi: 10.1136/qshc.2006.018846.
Grol R., Giesen P., Van Uden C. After-hours care in the United Kingdom, Denmark, and the Netherlands: new models. Health Aff. (Millwood). 2006. 25. 1733-1737. doi: 10.1377/hlthaff.25.6.1733.
Patel V.L., Gutnik L.A., Karlin D.R., Pusic M. Calibrating urgency: triage decision-making in a pediatric emergency department. Adv. Health Sci Educ. Theory Pract. 2008. 13(4). 503-520. doi: 10.1007/s10459-007-9062-6.
Kempe A., Bunik M., Ellis J., Magid D., Hegarty T., Dickinson L.M., Steiner J.F. How safe is triage by an after-hours telephone call center? Pediatrics. 2006 Aug. 118(2). 457-63. doi: 10.1542/peds.2005-3073. PMID: 16882795.
Waisman Y. Telemedicine in pediatric emergency care: an overview and description of a novel Service in Israel. J. Intensive & Crit. Care. 2016. 2. 2. doi: 10.21767/2471-8505.100026.
https://www.pulsetoday.co.uk/covid-19-primary-care-resources/guides/11-primary-care-pathways-for-remotely-assessing-children.
Almond S., Mant D., Thompson M. Diagnostic safety-netting. Br. J. Gen. Pract. 2009. doi: 10.3399/bjgp09X472971.
Haynes S.C., Kamerman-Kretzmer R., Khan S.S., Crossen S., Lieng M.K., Marcin J.P. et al. Telemedicine use for pediatric asthma care: a mixed methods study. J. Asthma. 2022 Jan 3. 1-10. doi: 10.1080/02770903.2021.2019265.
Мавропуло Т.К., Мокія-Сербіна С.О., Золотарьова М.К., Казицька Н.М., Плеханова Т.М., Степаненко Т.І. Актуальні питання надання медичної допомоги дітям з позиції безпеки пацієнта: Навчальний посібник. Львів: Новий Світ, 2000, 2021. 222 с.