Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 52, №3, 2018

Просвітянка Ольга Косач-Кривинюк — земський лікар на Катеринославщині (до 140-річчя від дня народження)

Авторы: Чабан М.П.(1), Шевцова З.І.(2), Гапонов В.В.(3)
(1) — Редакція обласної газети «Зоря», м. Дніпро, Україна
(2) — ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
(3) — ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: История медицины

Розглянуто зв’язок представників родини Косачів-Кривинюків з Катеринославом. Висвітлена роль однієї з перших жінок — земських лікарів на Катеринославщині Ольги Косач-Кривинюк (молодшої сестри Лесі Українки) в наданні медичної допомоги населенню. Показано внесок Ольги Косач-Кривинюк у розвиток національної культури, літератури та просвітницького руху на Катеринославщині.

Представлена связь представителей семьи Косачей-Кривинюк с Екатеринославом. Раскрыта роль одной из первых женщин — земских врачей на Екатеринославщине Ольги Косач-Кривинюк (младшей сестры Леси Украинки) в оказании медицинской помощи населению. Показан вклад Ольги Косач-Кривинюк в развитие национальной культуры, литературы и просветительского движения на Екатеринославщине.

The connection between representatives of Kosach-Kryvyniuks family and Katerynoslav has been presented. The role of one of the first female zemstvo doctors in Katerynoslav region, Olha Kosach-Kryvyniuk (younger sister of Lesia Ukrainka), has been considered within the context of providing medical assistance to people. The contribution of Olha Kosach-Kryvyniuk into the development of national culture, literature and educating movement in Katerynoslav region has been shown.

Ключевые слова

Ольга Косач-Кривинюк; патронажний земській лікар; Олена Пчілка; Леся Українка; Катеринослав

Ольга Косач-Кривинюк; патронажный земский врач; Елена Пчилка; Леся Украинка; Екатеринослав

Olha Kosach-Kryvyniuk; patronage zemstvo doctor; Olena Pchilka; Lesia Ukrainka; Katerynoslav

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.52.3.2018.141849

Про життя, творчу і громадську діяльність славетної родини Драгоманових-Косачів проведено чимало досліджень. На початку ХХ століття життєвий шлях і діяльність Лесі Українки, Олени Пчілки та Ольги Косач-Кривинюк виявилися пов’язаними з Катеринославом. Ці видатні українські жінки сприяли розвиткові національної культури, просвітницького руху, громадської активності мешканців Катеринослава.

У літературі відомості про молодшу сестру Лесі Українки — Ольгу Петрівну Косач-Кривинюк зустрічаються розрізнено й не досить повно. Ця багатогранна жінка була письменницею, перекладачем, етнографом, хранителем величезного родинного архіву, першим біографом Лесі Українки та її найближчим духовним другом [1]. У літературі недостатньо висвітлена інформація про медичну діяльність Ольги Косач-Кривинюк, яка була однією з перших жінок — земських лікарів у Катеринославі.

Тема даного дослідження: вивчити життєвий шлях, медичну, літературну та видавницьку діяльність земського лікаря Ольги Петрівни Косач-Кривинюк (1877–1945), переважно в катеринославський період.

Походження та юнацькі роки

Ольга Косач народилася 26 травня 1877 року в Новограді-Волинському (до кінця ХVІІІ cтоліття — Звягель) Волинської губернії (нині — Житомирська область). Її батько, Петро Антонович Косач, був юристом, громадським діячем, освітянином. Мати, Ольга Петрівна (відома як Олена Пчілка), письменниця, перекладачка, публіцистка, походила з родини Драгоманових. Її брат, Михайло Петрович Драгоманов, — відомий учений, історик, фольклорист, публіцист. У родині Косачів росло шестеро дітей: два хлопчики (Михайло і Микола) та чотири дівчинки (Леся, Ольга, Оксана, Ізи–дора). Ольга була третьою дитиною в родині. Її дитячі роки пройшли в селі Колодяжному, що на Волині [1].

У 1897 році Ольга закінчила Київську жіночу гімназію та вступила до Жіночих медичних курсів у Санкт-Петербурзі, які скінчила в 1904 році. На той час це був єдиний навчальний заклад у Росії, де жінка могла здобути вищу медичну освіту. У Києві вона познайомилась із студентом Празького політехнічного інституту, активним учасником революційного руху Михайлом Кривинюком. У кінці 1904 року вони одружилися. Молода родина виїхала до Праги, уникаючи переслідувань поліції. Після народження дитини, у 1906 році, Ольга переїхала до Києва, а чоловік тимчасово лишився за кордоном. За участь у протиурядових виступах Ольга була заарештована на нетривалий строк.

Треба було виїхати зі столиці, щоб якось уникнути переслідувань із боку поліції. Обрано Катеринослав. Олена Пчілка неодноразово бувала в місті: вперше — на початку червня 1891 року проїздом у Крим, до Євпаторії; потім — у 1905 році на ХІІІ археологічному з’їзді. Місто їй сподобалося, про що вона писала у своїх спогадах [2, 3].

У Катеринославі Олена Пчілка познайомилася з національно свідомими представниками української інтелігенції, зокрема з директором історичного музею, професором (академіком з 1929 р.) Дмитром Івановичем Яворницьким. Письменниця допомагала вченому створювати «Просвіту» в селі Мануйлівка (нині — Амур-Нижньодніпровський район міста Дніпра): вислала свої книги та 50 карбованців [4].

У Катеринославській земській управі

Олена Пчілка звернулася до впливового й авторитетного в місті Дмитра Івановича Яворницького за допомогою щодо працевлаштування дочки, а згодом і зятя [5]. Завдяки клопотанню Дмитра Яворницького перед місцевим губернатором 5 липня 1910 року Ольга почала працювати на посаді ординатора патронажу Катеринославської губернської земської управи. Цю посаду вона обіймала понад десять років. Ольжин чоловік, Михайло Кривинюк, залишився в Києві, бо щой–но дочекався там непоганої роботи: влаштувався працювати у відділенні Волзько-Камського комерційного банку.

Ольга з п’ятирічним сином Михайлом поселилася біля Катеринослава, в селі Лоцманська Кам’янка. Це було козацьке поселення лоцманів, які займалися провадженням човнів через дніпровські пороги. Кам’янка почала заселятися в 1635 році, що було пов’язано з будівництвом Кодацької фортеці. Розвитку села сприяло також зведення ретраншементу поблизу Кам’янського (1737 р.).

Спочатку Ольга Петрівна з сином Михайликом мешкала у звичайній сільській хаті. Згодом патронат побудував для неї та її родини окремий будинок. Власне подвір’я жінка прикрасила різнобарвними квітами, які яскраво буяли влітку. До неї приїздили погостювати сестри, частіше в літню пору: Оксана з дітьми (Ольгою та Оксаною) та Ізидора. Найчастіше бував Ольжин чоловік Михайло Кривинюк. Інколи приїздила до доньки та онука й Олена Пчілка. Її приїзд завжди поєднувався із зустрічами з однодумцями, просвітянами. Леся Українка неодноразово намагалася відвідати сестру в Катеринославі, але щоразу їй заважала хвороба.

У патронаті Ольга Петрівна опікувалася психічно–хворими дітьми та дітьми-сиротами, проводила амбулаторний прийом хворих. На двоколці (запряжена пара коней) їй доводилося об’їжджати села Катеринославського та Новомосковського повітів. Лікар підбирала сім’ї для віддавання сиріт і покинутих дітей. Про її мрію надавати медичну допомогу сільському населенню писала Леся Українка відомому громадському і політичному діячеві, другу родини Михайлу Павлику: «Скільки мені відомо, вона марить про медичну діяльність десь по селах на Україні» [6].

У двокласній земській школі в Лоцманській Кам’янці, збудованій в 1908 році, Ольга Кривинюк організувала притулок для дітей-сиріт, гурток вишивання і ткацьку майстерню. У 1917 році вона разом із чоловіком заснувала дитяче видавництво «Слово». Була активним членом катеринославської «Просвіти», входила до ради товариства, видавничої комісії [7].

Саме в Катеринославі сто років тому заходами Ольги Петрівни вперше видано окремими виданнями твори Лесі Українки: поему «Бояриня» та «Стародавню історію східних народів», про що М. Чабан докладно писав у книзі «Вічний хрест на грудях землі» [8].

У зв’язку з відкриттям філії Волзько-Камського комерційного банку в Катеринославі Михайло Кривинюк переїхав до міста (1914 рік). Разом із Василем і Любов’ю Бідновими він брав участь у діяльності місцевої «Просвіти». Після революції 1917 року Кривинюк працював у складі ліквідаційної комісії з націоналізації приватних банків. У 1919–1920 роках він учителював у Катеринославській українській гімназії (викладав чеську мову), у 1920–1921 роках читав природознавство в Чаплинській підготовчій школі.

Письменниця Ольга Косач-Кривинюк сприяла популяризації літератури для дітей. Так, опублікувала твори своєї матері Олени Пчілки («Зелений гай: Вір–шики й казки з малюнками для дітей» (Гадяч, 1914), «Байки: Для сім’ї і школи») та Грицька Григоренка — псевдонім Олександри Судовщикової, дружини брата, Михайла Косача («Дітки: Збірничок для дітей»); обидві — Катеринослав, 1918.

Дмитро Яворницький протягом усього життя підтримував дружні стосунки з родиною Косачів, насамперед із письменницею Оленою Пчілкою. Вона, мабуть, востаннє була в Катеринославі 3–4 липня 1913 року, коли їхала до хворої Лесі на Кавказ. У місті на Дніпрі Олена Петрівна зустрілася з дочками Ольгою та Оксаною, яка приїхала погостити до Катеринослава зі своєю донькою та тіткою Олександрою Шимановською (хрещеною матір’ю Лесі Українки). Стан Лесі на той час був тяжкий. Відомо, що операцію хворої ноги робив їй у своїй берлінській клініці всесвітньо відомий хірург, професор Берлінського університету Ернст фон Бергман (основоположник асептики).

Останні слова в житті Леся Українка написала до Катеринослава (до Лоцманської Кам’янки, за 14 верст від Катеринослава) 11 липня 1913 року своїй улюбленій сестрі та подрузі на вітальній листівці з приводу Ольжиних іменин: «Цілую. Леся». Ольга поспішала застати Лесю в живих, але, на жаль, спізнилася на декілька годин. Леся померла 19 липня 1913 року. Ольга Косач-Кривинюк зберегла архів Лесі Українки та всієї родини [9]. На початку 1920-х років на Катеринославщині панував голод. Бідувала й родина Косачів-Кривинюків, померла їхня маленька донечка.

Учительська, літературна й видавницька діяльність

У 1921 році Косачі-Кривинюки після народження сина, щоб уберегти його від голоду та нестатків, переїхали до Могилева-Подільського (нині — Вінницька область). Причому їм довелося розстатися зі своєю пребагатою бібліотекою! Саме там на той час проживала мати Ольги — Олена Пчілка та сестра — Ізидора Косач-Борисова з родиною. Ольга працювала вчителькою української мови і літератури в трудовій школі. У 1924-му Кривинюки переїхали до Києва. З 1929 року Ольга Петрівна працювала бібліографом у Київській медичній бібліотеці.

У доробку Ольги Косач-Кривинюк є чимало цінного в різних сферах. Серед іншого — альбом «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини. Вирізування й настилування» (К., 1928, вип. 1). Письменниця друкувалась у журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна», збірках «Мати», «Вінок Т. Шевченкові» під псевдонімом Олеся Зірка. Разом із чоловіком вона переклала українською мовою з російської, французької, англійської, чеської твори всесвітньо відомих письменників: І. Тургенєва, Ч. Діккенса, Жорж Санд, Р. Кіплінга, Г.Х. Андерсена, Гі де Мопассана та інших. Особливо полюбляли з чоловіком перекладати чеських авторів, яких видавали сто років тому в Січеславі [10].

Тяжкі удари долі

У вересні 1929 року органи НКВС притягли Михайла Кривинюка у справі «Спілка визволення України» (СВУ), посадили до Лук’янівської в’язниці, а звідти етапували. Заарештували також сестру Ізидору, чекала арешту й Ольга. У червні 1941-го Михайло Васильович Кривинюк опинився в Москві, туди до нього приїхав його старший син Михайло, який на той час працював інженером у Свердловську. Звідти вони разом відправилися до Свердловська, дізнавшись по дорозі про початок війни. Син Михайло вирушив на фронт (після війни повернувся до Свердловська). Літній і хворий Михайло Васильович залишився самотнім у чужому місті. У вересні 1944 року, не почувши сигналу поїзда, він потрапив під його колеса і загинув.

Під час Другої світової війни родина Косачів перебувала в окупованому Києві. Ольга Петрівна багато працювала: укладала книгу «Леся Українка. Хронологія життя і творчості». Вона є автором мемуарних творів про свою родину, серед яких «Полум’яне серце» (1941), «Повість, що стала драмою» (1943), «З дитячих років Лесі Українки», «Перебування Лесі Українки в Луцьку», «З моїх споминів».

На початку війни Ольжин молодший син, Василь Кривинюк, перебуваючи в прикордонному окрузі Мозиря (Білорусь), потрапив до німецького полону, з якого вдалося втекти. В армію юнак не повернувся, а добрався до рідних у Київ 15 жовтня 1941 року. Ізидора Косач-Борисова на той час працювала в органах самоврядування, мала зв’язок з підпіллям ОУН. Враховуючи ці обставини і чекаючи на можливі переслідування й репресії з боку більшовиків, Ольга з сином та Ізидора з дочкою Олесею і маленькими онуками Михайлом та Олею вирішили евакуюватися на Захід. Напередодні наступу радянських військ, у грудні 1943-го, вони поїхали з рідної землі. Тяжким було життя емігрантів [10]. Шлях Ольги проліг через Львів, Прагу до табору біженців у Німеччині. Ізидорин шлях був значно складнішим: через Львів, Криницю, Відень, табори для біженців у Німеччині, а потім — до США.

У Празі й Аугсбурзі

У 1944 році Ольга Косач-Кривинюк опинилася разом із молодшою сестрою Ізидорою Косач-Борисовою (1888–1980) у Празі. Поселилися вони у своєї сестри Оксани Косач-Шимановської (1882–1975) — музиканта, викладача французької мови, яка давно жила на Заході. Під час Першої світової війни Оксана працювала у Міжнародному Червоному Хресті у Берні (Швейцарія). У 1930-х роках вона перебралася до чеської столиці: проживала в тісному помешканні на вулиці Ломницького, у будинку № 3. Займалася словникарством та викладацькою діяльністю. Заради заробітку здавала кімнату студентам, а сама тулилася на кухні. Оксана без вагань надала Ользі та Ізидорі притулок. До речі, жодна сестра Косач так більше і не побачила рідну землю. Оксана Косач-Шимановська померла 1975 року в Празі. Представниця родовитого дворянства завершила своє життя у злиднях, похована на православному Ольшанському цвинтарі.

У чеській столиці під час війни жив також давній знайомий родини Косачів відомий український історик Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1952). Він допомагав Ользі Косач матеріально, знайшов їй роботу в німецького професора Багра: розробляти для німецької інституції тему «Українська література під совєтами». Про це свідчить його лист до Ольги Петрівни, який, схоже, нині друкується вперше:

«Прага, Градешівська 49.

22.VIII.1944

Високоповажана Ольго Петрівно!

Пересилаю Вам лист професора Багра. Дуже раджу Вам не відмовлятись від його пропозиції, діло зовсім не таке тяжке й складне, як може здасться на перший погляд. В усякому разі не приймайте якогось негативного рішення, не поговоривши зі мною. Я зайду до Вас на слідуючому тижні, — справа сама по собі не така вже й спішна.

Аналогічну пропозицію зробив проф. Багр і Світозару Михайловичу (Драгоманову, 1884–1958, кузену Лесі Українки і Ольги Косач-Кривинюк. — Прим. авт.). Само собою, що обидві праці будуть ґоноровані.

Нат. Мих. (Наталя Михайлівна Дорошенко, дружина Д.І. Дорошенка. — Прим. авт.) вибралася була до Вас позавчора, та, на жаль, не застала Вас вдома.

Прошу передати мій привіт Оксані Петрівні (ідеться про Оксану Петрівну Косач-Шимановську (1882–1975), сестру Лесі Українки. — Прим. авт.).

З правдивою до Вас повагою, Д. Дорошенко».

Відомості надано з архіву Оксани Закидальської (Торонто).

У своєму «Звіті з роботи», писаному в квітні 1945 року, Ольга Косач-Кривинюк сповіщала про колосальну працю, якій віддала до решти своє життя:

«1. Зі своєї основної роботи, з огляду на виконання якої я була викликана в кінці березня 1944 р. до Праги, а саме «Хронологія життя і творчості Лесі Українки (1871–1913)» я зовсім викінчила (і навіть переписала) хронологію предків Лесі Українки і її життя з 1871–1907 р.р. включно. Роки 1908–1913 зовсім зложила і приготувала до переписування. Зложила і підготувала до остаточного викінчення картотеки: 1) хронологічну творів Лесі Українки; 2) абеткову творів Лесі Українки; 3) бібліографічну творів про Лесю Українку; 4) розшифровок різних імен і спеціально вживаних слів у «Хронології», особливо ж у численних листах Лесі Українки, що наводяться в «Хронології». Написала 5 окремих частин споминів про Лесю Українку.

2) Для праці, яка мені була поручена од Штифтунгу (у Німеччині це фонд, товариство, установа, організація, що займається збором пожертвувань. — Прим. авт.) 18-22/VIII.44 р. і план якої я, зложивши, обговорила і усталила з проф. Гіпіусом 11/X.1944 р. «Головні риси красного письменства в Сов. Союзі» я зробила вже майже всю підготовчу роботу і мені залишилося зробити ще деякі виписки і загальне введення, на що я потребувала б ще місяців зо два. 15/IV.1945 р. Прага, вул. Ломніцького, ч. 3» (з архіву Оксани Закидальської).

З Праги хвора Ольга Петрівна з сином Василем переїхала до Німеччини. 11 листопада 1945 року після численних поневірянь Ольга Косач-Кривинюк померла в таборі для переміщених осіб у Аугсбурзі (Німеччина) на 69-му році життя. На її могильному камені є хвилюючий напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!» Нині утримання могили оплачує її онука — Оксана Закидальська з Торонто (Канада), у якої зберігаються рештки архіву родини Кривинюків.

Сучасність

Пам’ять талановитих представників роду Драгоманових-Косачів-Кривинюків вшановується не тільки в Україні, а й за її межами. До 100-річчя від дня народження Лесі Українки в 1970 році в США видано капітальну працю всього життя Ольги Косач-Кривинюк на 926 сторінках!

Створено меморіальні музеї: в центрі Києва, вулиця Саксаганського, 97 (раніше — Маріїнсько-Благовіщенська); у селі Колодяжному (Ковельський район Волинської області); у місті Сурамі (Кавказ). У фондах Дніпропетровського історичного музею зберігаються експонати з родинного архіву Косачів (початок зібранню поклав академік Дмитро Яворницький). Видано та перевидано деякі твори Лесі Українки та Ольги Косач-Кривинюк.

У 2007 році, перебуваючи в Торонто (Канада), журналіст Микола Чабан упродовж п’яти днів мешкав у родині Оксани Закидальської (пасербиці Василя Кривинюка). Він мав змогу безпосередньо доторкнутися до речей родини Косачів, зокрема архіву Ольги: тримав у руках листи, телеграми, світлини Кривинюків, Ольжин футляр від окулярів, пляшечку з-під ліків тощо.

Авторам цієї статті у 2016 році довелося побувати в Гадячі, де народилися видатні українські особистості: історик, громадський діяч Михайло Драгоманов і його сестра — письменниця Олена (Олена Пчілка). Збереглася садиба Драгоманових — Зелений гай, де часто збиралася родина. У 1881 році в Гадячі відкрито літературно-меморіальний музей сім’ї Драгоманових. Серед експонатів, які відображають гадяцький період життя та творчості представників цієї родини, є речі, привезені Лесею Українкою з Єгипту.

Нині Лоцманська Кам’янка входить до складу Соборного району міста Дніпра. На початку 1970-х років частина селища була перепланована під житловий масив Перемога. Південний міст, побудований у 2000 році, зв’язав Кам’янку з Придніпровськом і Чаплями. У Лоцманській Кам’янці діє народний Музей історії лоцманів дніпровських порогів. Тут народився і мешкав учитель Григорій Омельченко, який видав книгу про лоцманів.

У центрі поселення височіє Будинок культури, біля якого пам’ятний знак з написом: «Тут, біля Кодацького порогу, з середини ХVІІ століття була заснована слобода Лоцманська Кам’янка і організована козацька берегова варта, яка дала початок громаді дніпровських лоцманів».

Будинок у Лоцманській Кам’янці, де проживала Ольга Кривинюк із сім’єю, планувалося перетворити на музей, зробити ще одне родинне гніздо Косачів. Ідею підтримали місцеві письменники, краєзнавці, представники громадськості. Микола Чабан протягом 2006 року підготував на захист садиби низку статей в обласних газетах «Зоря» і «Днепровская правда», виступав на обласному радіо і телебаченні. Проте врятувати будинок не пощастило, нині він не існує [11]. Навпроти функціонує обласний наркологічний диспансер, «Центр реабілітації для дорослих і неповнолітніх». У будинку колишньої лоц-кам’янської школи розмістилося приватне підприємство «Агроцентр К».

Мешканці Дніпра пам’ятають про значну роль Ольги Косач-Кривинюк у наданні медичної допомоги тогочасному населенню, у розвитку національної культури, літератури та просвітницького руху на Катеринославщині. У місті три вулиці названо на честь талановитих дочок українського народу, життєвий шлях яких пов’язаний із колишнім Катеринославом — Лесі Українки (Амур-Нижньодніпровський район), Олени Пчілки (колишня вулиця Піонерська, Амур-Нижньо–дніпровський район), Ольги Косач-Кривинюк (Соборний район).

З творчого доробку Ольги Косач-Кривинюк

1. Передмова до книги «Стародавня історія східних народів» (Катеринослав, 1918).

2. «Буковинський календар за 1892 рік», «Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян» (видано разом з Лесею Українкою).

3. Альбом «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини». — К., 1928.

4. Книга «Вирізування й настилування».

5. Книга «Леся Українка: хронологія життя і творчості» (видано посмертно). — Нью-Йорк, 1970. — 926 с. Редактор Петро Одарченко, обкладинка — Петро Холодний.

6. Переклади: оповідання Діккенса «Цвіркун хатнього вогнища»; оповідань О. Кобилянської «Сельський банк», «Нищая», «У святого Ивана» та ін.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Список литературы

1. Українська літературна енциклопедія: В 5 томах / Відп. ред. І.О. Дзеверін. — К., 1995. — Т. 3. — С. 12.

2. Пчілка О. В гостях у Катеринослава (скорочено) // Сучасники про Яворницького. — Дніпропетровськ, 1995. — С. 30-33.

3. Пчілка О. В гостях у Катеринослава // У старому Катеринославі. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 8-24.

4. Абросимова С. Листи Олени Пчілки до Д.І. Яворницького / С. Абросимова, Ю. Мицик // Радянське літературознавство. — 1989. — № 7.

5. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Листи діячів культури до Д.І. Яворницького. — Дніпропетровськ, 1999. — С. 234-242.

6. Мірошниченко Л.П. Косачі на Катеринославщині / Л.П. Мірошниченко // Регіональне й загальне в історії: міжнародна наукова конференція, присвячена 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з’їзду: тези. — Дніпропетровськ, 1995. — С. 194-195.

7. Чабан М. Косач-Кривинюк О.П.; Кривинюк М.В. // Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921): бібліографічний словник. — Дніпропетровськ, 2002. — С. 256-260; 266-268.

8. Чабан М. А, може, в Катеринославі будеш друкувати? // Вічний хрест на грудях землі. — Дніпропетровськ, 1993. — С. 8-14.

9. Василенко Н. Катеринослав у житті і творчості родини Драгоманових-Косачів // Музей і місто: обласна наукова конференція, присвячена 225-річчю м. Дніпропетровська. — Дніпропетровськ, 2003. — С. 34-39.

10. Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську / М. Чабан // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 331-339.

11. Рижков В. Попри те, що бюрократичні перепони «поховали» ініціативу створення // День. — 2 серпня 2013.