Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (05) 2013

Історично склалось, що правова система України належить до групи германського права. Така схожість у структурі та джерелах права дозволяє оцінювати багаторічний досвід Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) при застосуванні деяких норм кримінального права з метою можливого удосконалення вітчизняної нормативно­правової бази з питань державного реагування на суспільно небезпечні діяння, скоєні особами з психічними розладами, за німецьким принципом.

Кримінальним кодексом (КК) ФРН передбачено (параграф 61), що до заходів виправлення та безпеки зараховується, крім іншого, поміщення особи у психіатричну лікарну та поміщення в установу ізоляції для осіб із психічними розладами внаслідок вживання психоактивних речовин. Рішення про поміщення особи в психіатричну лікарню ухвалює суд за умови, що особа вчинила діяння у стані неосудності чи обмеженої осудності, й у разі, якщо оцінка правопорушника та його діяння свідчать, що в майбутньому він може вчинити протиправні діяння і тому становить небезпеку для суспільства (параграф 63). Як уже зазначалось, для осіб із психічними розладами внаслідок вживання психоактивних речовин передбачається окремий вид заходу виправлення та безпеки. Так, параграф 64 КК ФРН зазначає, що якщо хтось має залежність від уживання психоактивних речовин і скоїв протиправне діяння в стані сп’яніння або внаслідок схильності до того, а його неосудність доведена або не може бути виключеною, суд направляє цю особу до закладу ізоляції, якщо існує вірогідність, що в результаті своєї схильності вона буде скоювати протиправні діяння. Вищезазначені заходи виправлення та безпеки можуть бути призначені судом разом із покаранням у вигляді тимчасового позбавлення волі, в такому разі заходи вживаються до покарання (параграф 67). Відповідно до параграфа 67e строк перебування особи в закладі ізоляції становить шість місяців, у психіатричній лікарні — один рік, при цьому суд може у будь­який час перевірити, чи не слід призупинити захід виправлення та безпеки. Крім того, відповідно до параграфа 71 суд може винести ухвалу про поміщення особи в психіатричний заклад у разі, якщо внаслідок психічного стану особи судовий процес не може бути здійсненим.

В Україні аналогом поміщення особи в психіатричну лікарню та поміщення в установу ізоляції для осіб із психічними розладами внаслідок вживання психоактивних речовин є примусові заходи медичного характеру (ПЗМХ). На відміну від ФРН вітчизняні законодавці дали в КК України визначення поняття ПЗМХ. Так, відповідно до ст. 92 Кримінального кодексу України ПЗМХ є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Дана норма, крім іншого, передбачає наявність в Україні спеціалізованих лікувальних закладів та визначає обов’язковість лікування особи в цьому закладі. На відміну від Украї­ни у КК ФРН наявності окремих спеціалізованих лікувальних закладів не передбачено. Особи, до яких застосовуються ПЗМХ, визначені в ст. 93 КК України, майже відповідають особам, до яких застосовуються заходи виправлення та безпеки в ФРН, єдиною відмінністю є можливість застосування ПЗМХ до осіб, які захворіли на психічний розлад під час відбування покарання. КК України містить норму, взагалі відсутню в КК ФРН, мова йде про види ПЗМХ, передбачені ст. 94 вітчизняного Кодексу. Види спостереження, нагляду, догляду та інше в Німеччині залежать від психічного стану хворого, прерогативою суду є лише призначення та відміна заходів виправлення та безпеки, тому і норми, передбачені ст. 95 КК України, не повною мірою збігаються із КК ФРН. Звісно, що за таких умов передбачений вітчизняним законодавцем порядок зміни виду ПЗМХ у ФРН відсутній. Крім того, в Україні психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин, за МКХ­10, зараховуються до психічних розладів, тому законодавець не передбачив до цієї категорії психічно хворих особливостей, на відміну від законодавців ФРН, де існує окремий вид заходів виправлення та безпеки для цих осіб.

Порядок застосування заходів виправлення та безпеки в ФРН визначається законом, що приймається в кожній федеральній землі. Система джерел права у Німеччині відображає федеральний характер державного устрою країни, що іноді викликає труднощі в сприйнятті та порівнянні досвіду ФРН та України. В Україні існує єдиний порядок застосування ПЗМХ, визначений наказом МОЗ України, проте даний наказ має декілька недоліків, наприклад, не містить порядок застосування ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний заклад із звичайним наглядом та ПЗМХ у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги.

Оцінюючи особливості практичного застосування законодавства, необхідно зазначити, що в Україні мережа закладів, де застосовуються ПЗМХ, є не­однорідною. Відповідно до вимог КК України існує лише один спеціалізований лікувальний заклад — ДУ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», де перебувають особи з усіх регіонів України, яким застосовано ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний заклад із суворим наглядом. ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний заклад із посиленим наглядом відбувається у 14 спеціалізованих відділеннях, що діють у структурі звичайних психіатричних лікарень. Розподіл регіонів, із яких особи потрапляють до цих відділень, затверджується МОЗ України. Незважаючи на наявність порядку застосування цього виду ПЗМХ, на практиці існують різноманітні його тлумачення, наприклад, в Україні немає єдиної практики забезпечення охорони відділень, де застосовуються ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний заклад із посиленим наглядом. Ще більше питань виникає при практичному застосуванні ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний стаціонар зі звичайним наглядом. Уже декілька років поспіль дискутується питання про доцільність створення окремих відділень для цих хворих; з урахуванням різноманіття точок зору з цього приводу такі відділення створені в одиничних регіонах. Оцінюючи вищенаведене різноманіття практичного застосування ПЗМХ, можна зробити невтішний висновок. КК України передбачено наявність спеціалізованих лікувальних закладів, однак сьогодні існує тільки один такий заклад — із суворим наглядом. Україна має єдиний порядок застосування ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний заклад із посиленим наглядом, однак кожний регіон має свої особливості в його реалізації. Україна взагалі не має порядку застосування ПЗМХ у вигляді госпіталізації у психіатричний стаціонар зі звичайним наглядом, що призвело до відсутності єдиного розуміння організації його надання.

У Німеччині законодавець у КК не передбачив наявність окремих спеціалізованих установ, кожна федеральна земля має свій закон, що регулює порядок застосування заходу виправлення та безпеки, однак, незважаючи на це, система впорядкована. Кожна федеральна земля має декілька окремих судово­психіатричних клінік, що відокремлені від загальної психіатричної мережі, це є єдиним підходом на території всієї ФРН. Охорона судово­психіатричних клінік, незважаючи на різну територіальну належність, сформована за єдиним принципом. З урахуванням відсутності у КК ФРН класифікації видів заходу виправлення та безпеки поміщення особи у психіатричну лікарню, режим нагляду за пацієнтом визначається лікарем — судовим психіатром залежно від психічного стану хворого. Можливість застосування заходу виправлення та безпеки в одній лікарні дозволяє не витрачати кошти на транспортування хворого при зміні режиму спостереження.

Відмінним від України є рівень підготовки лікарів, які надають допомогу психічно хворим у судово­психіатричних лікарнях. У Німеччині введена окрема лікарська спеціальність «лікар — судовий психіатр», в Україні аналогу цієї спеціальності немає. Лікар­психіатр у Німеччині може отримати трирічну додаткову освіту, щоб мати право працювати в судово­психіатричних лікарнях. За три роки лікар­психіатр отримує знання в галузі права, сексології, психотерапії, під час навчання він повинен скласти близько 70 експертних висновків. Після закінчення освіти лікар отримує спеціальність «судовий психіатр» та право працювати в судово­психіатричних клініках. В Україні з хворими, до яких застосовані ПЗМХ, працюють звичайні лікарі­психіатри, які не мають спеціальної підготовки. У зв’язку з відсутністю єдиного підходу до застосування деяких видів ПЗМХ та спеціальної підготовки лікарі­психіатри не завжди розуміють, яка саме мета стоїть перед ними.

Заслуговує на увагу наявність у судово­психіатричних лікарнях Німеччини окремих відділень для психічно хворих, які скоїли злочини на сексуальному підґрунті. Методики лікування цих хворих мають свої відмінності, що не враховано в Україні. Крім того, в Німеччині на відміну від України в судово­психіатричних лікарнях створенні окремі відділення для неповнолітніх.

Підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна зробити висновок, що система застосування ПЗМХ в Україні порівняно з ФРН є недосконалою. Недосконалими є також освіта лікарів, які надають допомогу хворим, територіально­організаційне регулювання і насамперед нормативно­правова регуляція. Таким чином, удосконалення застосування ПЗМХ є важливою складовою реформування психіатричної допомоги населенню України.